Каріна Бобровська,
психолог, співачка,
практикує кундаліні йогу більше року
В даному ессе, використовуватиметься виключно суб’єктивний досвід сприйняття методу кундаліні йоги, який описаний і донесений до людей, які тільки починають займатись кундаліні йогою, або замислюються над практиками в своєму успішному майбутньому. Якщо у вас виникають складнощі в подібних ситуаціях ви знатимете, що ви не одні, що є люди, які тривожились і переживали, так само, як це зараз робите ви, або ваші знайомі чи близькі, і тривоги змінились на впевненість. Та якщо вам далекий описаний нижче досвід, ви маєте повне право перегорнути сторінку, або ж вийти з блогу взагалі. Ессе має елементи професійної (психологічної) термінологією, тому вам доведеться думати.
Задаючи собі запитання, яке ж воно прийняття практики кундаліні йоги в рамках українських традицій та української культури, я дійшла висновку, що особисто для мене, як для українки, проживання в нашій культурі і практикування, супроводжувалось низкою протистоянь з боку колег по - роботі, та знайомих осіб, в яких спостерігається опір у прийнятті чужого досвіду. Але вони були віддалені від мене, тому я просто не сприймала їхнього тиску.
Але особливий дискомфорт виникав тоді, коли неодноразово мені доводилось чути в свою адресу від людей, які зі мною проживають, злословлення на ту діяльність, якою я з’єднуюсь з вищим Розумом. «Що ж, напевно у вас дуже закрите серце, а ваш розум полонив вашу душу настільки, що ви не можете прийняти свободу іншої людини». Ці думки рятували мені в ті моменти, коли обов’язкові практики треба було виконувати не геть з раннього ранку, а скажімо в день чи навіть ближче до вечора, коли вдома були люди, які не сприймають кундаліні і не сплять при цьому. Вам не передати, як то боляче, коли під час медитації в кімнату вриваються твої співмешканці, які ДУЖЕ далекі від того, чим займається їхня родичка, по крові в рамках цього життя, і сучать вам виконання якихось обов’язків, які в принципі можуть почекати ще пів години без вас. І їм не втямити, що ви в іншому далекому від їхнього просторі, що ви працюєте над своїм богом і разом з тим над благом цих же ваших родичів.
І справді, патерналізм української традиції, де протягом сотень років, виникали і зникали, прогресували і регресували різні релігійні течії і напрямки, припускаю, що звичайний обиватель (цим словом я характеризую людину, яка скажімо ходить до церкви на Паску), просто втомився від будь якої діяльності, яка стосується душі людини, що породило і загострило в суспільстві стереотипну реакцію: « О, ще якась проклята - секта!»
Не одноразово мене зачіпали слова :«Подумаєш! Велике діло… Щось там собі сидить – молиться!!» Звісно такі слова не могли проходити повз мою свідомість під час медитації, мені доводилось закриватись від своєї сім’ї, яка і досі не зовсім розуміє чим я займають, і, разом з тим, не усвідомлення не говорить, що немає змін у їхньому житті, адже паралельно, спостерігаючи не лише за своїм, а й за їхнім життям, я помічаю зміни не лише в мені, а і у моєї родичів. Звісно, вони ніколи в житті не визнають, що саме ті, так ними названі «молитви», а насправді медитації, які родичі так ненависно намагались викорінити з мене своїм злісним нерозумінням, а точніше неприйняттям, саме вони сприяли тому, що члени моєї родини з хронічних стогніїв та нитиків перетворились на дорослих, успішних людей. Звісно, можна подумати, що вони і раніше були дорослими і успішними, та приклади описані знизу, розвіють цей міф.
«Звісно, хіба це від йоги» - можна подумати!!! Та я помічаю динаміку від фраз та виразів, на приклад: «О, яке нещасне життя бідної вчительки», до фраз «О, який красивий малюнок на стіні, який гарний сьогодні день, які красиві речі, я купила». Від негативу до позитиву, люди перетворююся на осіб, які шукають виходи із ситуацій, які беруть на себе відповідальність, які виконують свої соціальні ролі, реально виконують, а не лише роблять вигляд.
Я помічаю зміни в мені самій, які не можуть пройти осторонь. Наприклад, вивчаючи психологію протягом майже восьми років,адже цікавлюсь нею ще до університецької освіти. Я зрозуміла, що всі проблемні ситуації, своїм корінням походять із самої людини, і психологія, розчарувала мене як така, під час пошуку рішень ситуацій саме в ній. Звісно, я не можу стверджувати, що вона не має права бути. Ні, зовсім навпаки, я поважаю, те, що протягом багатьох років люди накопичували напрацювання, в надії, що це допоможе суспільству ставати кращим. Але те, що викликало обурення в психології (не виключаю, що цей стан супроводжувався віковіми змінами) – це певна поверхневість та ситуативність. Різні напрямки психології – Психодинаміні напрямки, людинолюбні, біхевіоральні, на моєму і виключно на моєму досвіді не принесли такого високого результату, як метода кундаліні йоги, поділюсь, що нещодавно я відкрила для себе, що моя психіка, не виключаю, що то було саме моє Его, свідомо блокувало протягом багатьох років сам факт наявності вищої енергетичної сутності в тілі людини. Психологія для мене особисто, хоча і зараз я використовую її техніки і дуже дякую за те, що вони з’явились в моєму досвіді, є допоміжною, грубо кажучи поверхневою порівняно з йогою, а тим паче з кундаліні йогою.
Не буду голослівною. Мої власні спостереження вийшли на те, що в мені, як і в будь якій іншій людині, є великий творчий потенціал, який був схований десь далеко – далеко в надрах мене ж самої. І дивовижно те, що я не могла усвідомити, чому і що саме відбувається в мені ж самій під час співу. Співаючи вдома, на кухні в душі, я вільно брала найвищі нотки другої октави, і дивовижно зачіпала низи малої октави, я могла сміливо співати із Кепеловим дуети «Ти лєтящій вдаль ангел», та варто було мені вийти на двір, ще більше в компанії де було багато симпатичних хлопців, і всі мої радощі і сила в голосі просто зникали. Як же мені заспівати, якщо я боюсь залежать? Та ви що, це було не припустимо!!! Я хотіла контролювати все і всіх, всі свої ноточки та настрої, я не могла відпускати себе і бути вільною від контролю. Голос ховався, тремтів, слова текстів вилітали з голови. Ще колись мною любимий, як жартома я називала його, друг і соратник, Кіпелов в середині казав «давай мала, не лажай», а я розгублена не знала куди себе діти. Ось це я називаю страхом. І скільки б психологічних книжок, я б не прочитала він залишався в мені.
І лише в тих ситуаціях, коли я відчувала, що мені довіряють, що мене не скривдять, лише серед дуже знайомих і дуже близьких людей, я могла заспівати якусь легесеньку пісеньку, а приходила додому і вмивалась сльозами картаючи себе, чому не скористалась нагодою, і чому не проявила весь свій потенціал.
Дуже багато запитань в мене виникало, після таких болючих ситуації: «З чим це пов’язано? Чому вдома можу, а серед незнайомих не можу? Адже якби проблема була лише в голосі, то я б і вдома б не могла б співати, а якщо можу вдома, отже мені по - плечу будь спів і при інших, але поки що дуже боюсь невдачі!» І ось так я вийшла на свої страхи, справді, виховуючись в родині, яка не дивлячись на свою високу інтелектуальну освіченість, яка не дивлячись на свій моральний, хоча подекуди, подвійно моральний розвиток, даруйте на слові за таке уточнення, та я спостерігала високий рівень регідності з боку своїх предків, яка звісно перейшла до мене, як модель виховання. Причини можуть бути різні, і умови закритого радянського простору, які згодом перейшли на пострадянські, і особливості, які можна розглядати в розрізі сімейної системи, думати можна було про різне.
Та однозначно, я знала, що окрім страхів, які засіли десь і випускають мене на істинну на свободу, є брак гнучкості, адже гнучкість, її можна було отримати на заняттях з кундаліні, адже гнучкість тіла говорить нам про гнучкість свого розуму. Над цим я і досі працюю, та головне вже сьогодні є результати.
Та повернемось до наших баранів, а точніше страхів, так ось розповівши про них Фатепал Каур, вона мені розкрила цікаву істину, що страхи є там де відсутня віра і ми вирішили працювати над цими двома напрямками. Далі я робила медитацію на «Розкриття серця», за результатами цієї медитації, в «людини відкривається серце (тобто анахата, сердечна чакра), людина набуває віру в себе і віру в інших людей. Під час виконання цієї медитації, оболонка, а точніше аура стає сяючою, ви маєте красиву особистість» - такі слова я прочитала в листі від Фатепал Каур, і десь далеко в середині себе в мене промайнула єхидна посмішка, «як це так, особистість стає красивою», та я знала за попереднім досвідом, що брехні там не може бути, тому покірно стала її робити, планувала 90 днів, двічі починала, розум мене таки дуже сильно гнобив, один раз покинула, банально – забула, так працюють захисні механізми описані ще Зігмундом Фрейдом. Почала вдруге за другим разом не вистачило 20 днів, щоб довести до 90 – та днів. Згодом хочу таки довести справу до кінця, щоб ця сила залишилась в мені назавжди!
Результати, не передати, в мене з’явились справжні друзі, не такі які тут сьогодні з вами чай п’ють, а завтра тихо собі будуть заздрити та злословити на вас з подібними собі. Ні в мене з’явились справжні друзі, ті які хочуть допомогти знайти рішення з тієї ситуації в яку я потрапляю, ті які радіють моїм спіхам, вони якось почали відчувати мене, те про що я так мріяла – вечірки, поїзди, спілкування, просто хвилею прийшло в моє життя. Звісно це все не з проста, адже я сама відкрилась для них, ми разом придумували проекти, шили костюми для веселих фото сесій, я здобула собі як мінімум маленькі родинки, приходячи в гості до яких я відчуваю себе як вдома. Мені радісно коли я пригадую про це.
Разом з тим, я помітила, що почала бути сміливішою, впевненішої в собі, вірити в своїх «творчих дітей», я не ховала їх за двадцятьма замками свого серця, в страхах наштовхнутись на якось нікчему, який би осквернив би мою благу діяльність. Ні, я тепер з друзями, я працюю із своїми союзниками, з людьми, які вміють створювати, а не попускати і висміювати, як це було раніше.
Одне з найбільших досягнень розповідати відверто вам про це, навіть в даному ессе. Відкриватись людям – це найболючіше, що було в моєму житті. За нумерологічною системою Кундаліні йоги мої вісімки в даті народження говорять про те, що я можу бути цілителем, і справді, не одноразово убачивши, як в процесі роботи вдячні клієнти плачуть від нашої діяльності, я розуміла, що це справді діє, тобто моя місія є підтвердженою, а без відкритості, тут ніяк, якщо між терапевтом і людиною, яка прагне змінити своє життя, немає довіри, то і роботи теж немає. Але питання захищеності мене, як людини завжди залишалось відкритим. Як оберігати себе ж саму в роботі з іншими? Відповідь прийшла після практики на відкриття серця. Я не можу сказати, що вже на сьогодні є безстрашною, це буде не правда, якщо я так скажу, звісно я переживаю, коли прихожу до невідомої аудиторії, я хочу, щоб все пройшло як найкраще, хочу досягти результату за який несу відповідальність. Та порівняти мої тривоги сьогодні і ще навіть рік тому, це небо і земля. Знову, дякую Фатепал Каур за ту працю, яку вона провела з нами, за те, що була тим майстром, який тонко помічав, що потрібно її сікхам.
Моя професія, як психологічна, так і співоча, вимагаю глибокого прийняття себе такою, яка я є. З усіма тролями на мостах (це з міфології) та метафорично зі скелетами в шафі, адже якщо наступають на мій болючий мозоль, то перш за все боляче мені, а не тій нозі, яка наступає на нього. Скільки разів, траплялось таке, що незахищеність, відкритість вела мене в такі хащі, що з них доводилось зализувати рани протягом довгого часу, це супроводжувалось набором ваги, сльозами та болем внутрішнім. Ось з’являється, кундаліні, яка метафорично, опираючись на власні сенсорні відчуття, можу сказати, що вона ніби попідчищувала забруднені діаманти, які і так знаходились в мені. Вона вказала мені шлях, і це була віра в себе саму, не в чоловіків, не в сім’ю, а себе, як людину, як творчу людину, як внутрішньо багату людину.
Як ви вже помітили, в даному ессе мало слів «водяного характеру», типу «може бути, припустимо», це зроблено свідомо, адже говорячи правду, коли я говорю правду, мій німб підсилюється, навіть зараз я відчуваю вібрацію в зоні свого затилку. У вас, як у читачів є своє право сприймати цю інформацію, чи вибудувати опір – це залежить лише від вас. Але питання в тому, як ви хочете прожити свої життя? Успішною, впевненою в собі особистістю, яка не боїться йти далі, яка хоче розвивати себе, яка хоче досліджувати світ і своїм дослідженням допомагати іншим, чи як людина, яка закриється у своїй кімнаті, буде дивитись результати відтворення чужих думок по телевізору і казати «Наше правітєльство – несправедливо по отношенію к нам!!!!» Замисліться вже сьогодні, прямо зараз «чи влаштовує вас ваше життя?». І ось так, живучи в умовах нашої української культури, все одно є можливість бути креативною, вільною, сильною і сяючою особистістю! Все у ваших руках!
Сат Нам!
Ось і ще мало не забула, вчора ввечері я співала для красивих хлопців, мій голос лився впевнено і від самої душі, мені подякували за гарний виступ, назвали молодчинкою і побажали успіху. Хіба не дивовижно?:)
Каріна Бобровська
