Марина Куценко, фотограф
інструктор кундаліні йоги
Московська Йога Білої Тантри 2011 та інсайти нею спричинені
Вже скоро майже 40 днів (о, Господи, наче років!), як минув семінар Йоги Білої Тантри в Москві, а мене щойно прорвало про це написати і нарешті викласти деякі фото звідти. Що так? Спробую художньо самоаналізуватися;).
Так от, це вже третій мій досвід Тантри (про минулорічну можна почитати тут). Щоразу враження, що ти такий божественний живий комп’ютер, що проходить свою планову сезонну профілактику, діагностику, ну або що там ще на СТО та різних майстернях механізмам роблять. Під час Тантри це відчувається навіть фізично, а 40 днів після, ці процеси осідають і налагоджуються в тобі. Ти собі ходиш, вітаєшся, працюєш, вчишся, дивишся Спандж Боба, об’їдаєшся апельсинами, милуєшся закляклими краєвидами міста, - а вже не той, що раніше, - нові драйвери в тобі тихо-тихо так гудуть і переписують тебе. Це схоже на щорічну линьку. Мабуть вона починається десь зсередини: ти ще ходиш в старій шубці, але вже всередині майже готова твоя нова оболонка, яка теж через час зістариться… такі-от процеси.
Щоразу простір і обставини посилають мені чудового партнера. Інколи здається, що їхні прекрасні очі – це дзеркала, інколи, що екран минулих подій, відчуттів… Цього разу мене накрила воєнна тема різних часів. Мого партнера теж. Але це так тонко і абстрактними мазками, що майже нічого розказати, інакше головне вивітриться. В цій темі головне було не спогади, а відпускання. Для мене це певною мірою було відпускання і допускання самої смерті, смерті поза цим життям, смерті інших із моєї і не моєї вини (і чи вини?). Пролистувалися мільйони картинок, образів, подій, тиша, пустота, нічого, нічого, знову щось.. дуже багато всього і все це зв’язувала одна міцна мажорна весела нитка моєї Душі, про яку я дізналася більше, глибше, страшенно поважливо і трепетно дивилася й раділа їй.
Біло-біло, підлога синя-синя, тілу тепло-тепло, душі милі-милі, добро і любов змішалися і заповнили фоном картину – ммммм – це досконало! А ще смачно-смачно! Так, я йог-гурман і про гастрономічні відчуття люблю писати, говорити а надто ними насолоджуватися:). Їсти на Тантрі, - це ніби цукерки із новорічної коробки – ті саме, що і завжди, але так магічно їх відкривати і смакувати! Тим більше, цього разу традиція йога-бургерів припинилася, цього разу ми їли як справжні йогічні барчуки, а саме такими і є кундалінщики на фоні сухопарих і вічно підголоднених хатхів, бхактів та інших колег. Нас кормили і першим і другим і навіть третім із кАмпотом (лимонно-імбирним чаєм). Ну значить радували нас рисом із пресмачною овочево-бобовою підливкою, це раз, потім свіжим салатом – два, дивовижним провокаційним «бабусиним» пиріжком (всі думали спочатку, що він або з м’ясом, або грибами або яйцем, потім виявилося, що із сої), і вінчало цю гастрономічну композицію кругле сатвічне тістечко, з’їсти яке – суцільна насолода!
Після обіду завжди медитується бадьоріше і земніше. Зранку ти ще весь такий після Садхани, ще може навіть не віриться, що в одному місці скільки однодумців і ти весь в передчутті дива… Після обіду всі стають ближчими, добрішими і жартівливішими. Внутрішній стан, крім калорій, стає якимось насиченішим і густішим.
Потім наступна деталь – фото. Я завжди беру з собою фотоапарат, однак фотографувати особливо не хочеться, - ну все біло, ну мило, і що, - відчуття внутрішні тоді важливіші. Однак коли починаєш зараз розглядати деякі картинки, які все таки зробилися тоді, дуже цікаво стає. Буду говорити про себе (раз заявила про художній самоаналіз) – із усього гігантського залу я знаходжу найрозкішніше місце щоб по мавпувати – між двома стільцями № 13 і №12. Дуже для моєї творчої і духовної біографії знаменні речі. Це я до того, що інша важлива нота звучання цьогорічної Тантри для мене була – дуальність.
А потім ще деталь – із Києва нас було троє: я, моя бойова подруга дитинства, із духовним ім’ям Дхарам Дживан Каур і не менш бойовий приятель на ім’я Прабху Дхарам Сінгх. От і думай Фатепал Каур, раз ти лобатою вродилася, що це дхарам-символи такі:)…
Символів, символьчиків і напівсимволят було і кружляло так багато, що всіх у свідоме не переловити. Однак, дякую мозку за проявлені негативи.
Також дякую прекрасному партнеру, божественній кармінній подрузі, духам музея Булгакова, охоронцям Гаража, Москві-вчительці, поїзду, ромашковому чаю, ангельському батальйону давніх друзяк, моїм геть-геть рідним кого навіть не назву, Душі, Богу, Любові, Всесвіту і Замислу.
Отак-от:) Вахегуру <3
