понеділок, 8 листопада 2010 р.

Що для мене Кундаліні йога?


Досвід практикуючих

Творче осмислення духовної практики психологом
і співачкою Каріною Бобровською
 
В даному ессе буде йти мова про сприйняття методи Кундаліні йоги в Києві, з точки зору суб’єктивного і разом з тим практичного  досвіду, у формі  метафор та використання я висловлень.
Уявіть, що ви маєте дім, і в цьому домі є те, що ви явно бачите - це  спальня, прихожа, вітальня , кухня, навіть туалет - це ваше свідоме; а  те, чого ви не бачите, те, що приховане від ока звичайної пересічної людини,скажімо від гостя вашого дому, так зване горище - це ваше несвідоме.  І все це знаходиться у вашому домі.
І на це горище, ви протягом свого життя зносите ті речі, які вам заважають жити, або ті речі, які вже своє віджили, змаліли, зносились, але вам важко з ними попрощатись. А ще можете уявити картину, що цей дім належав не лише вам, а всій вашій родині, протягом дегатьох поколінь, і не лише ви зносили на це горище всі ті речі,  а і всі ваші родичі. Дитальніше вам пояснять психологи, як це можливо. Це може бути що завгодно - старі фотоальбоми, з того періоду життя про який вам важко говорити,ваші дитячі речі, вашої сукні вашої мами, деталі від автомобілів та мотоциклів,які залишились  ще з молодості вашого тата чи навіть дідуся.  І уявіть, що таке горище може існувати не лише метафорично, а реально. Людина може заходити в нього, але лише в зміненому стані, наприклад в стані сну. І людина  маючи таке горище, ще колись, в дитинстві, могла  дуже радіти, що знаходиться там. Скажімо тоді це горище  ще було мало засмічене самою людиною,  вона могла, гратись  там в принцесу з фатою від весільної сукні своєї мами, або наприклад  бути льотчиком – космонавтом, коли одягала мотоциклітський шолом.

 Людині було весело, та з часом вона стала все рідше приходити на горище і гратися там. Вона стала все більше викладати туди свого сміття. Людина стала  дорослішати, і десь далеко в середині говорили собі «Що, я геть вже! Зараз ось!! Буду я вилазити на горище і гратися… Ні, я вже не така наївна дівчинка (наївний хлопчик), я вже доросла(дорослий)». І поступово, з часом  людина забула шлях на горище, а згодом і  взагалі загубила від нього ключі. Але потреба зносити непотрібні і відживши речі, залишилася.  Більше того, людина проявила лінощі, просто підвела всмоктувальну трубу, яка забирала всі старі речі так, що їй навіть не доводились вилазити на горище. «Все так комфортненько, все так чудовенько»- подумки раділа ця людина - «Воно десь кудись все те сміття дівається, а мені навіть нічого для цього робити не треба». Але горище людини не безмежне. Ні, навпаки речі там можуть трухнуть, навіть випускати сморід і навіть  виділяти токсини, це все  може отруювати людину, а також її близьких, якщо необережно з цим поводитись.
Адже наше несвідоме не є звичайним горищем, наше несвідоме, а по суті наша душа, як зазначав Карл Юнг, є тією нестабільною самостійною субстанцією, яка перебуває в процесі розвитку, вона є тим що сама з себе зробила, і що ще з себе зробить … Я припускаю, що по суті, «наші речі залишені на горищі», а саме ті переживання, які пов’язані із забутими образами, незавершеними відносинами з будь якими людьми,чи то чи більш чи то менш авторитетними для нас, на певному етапі нашого життя, наші енергетичні борги, які ми залишаємо на своєму горищі, це той  вантаж іншого є тим, що заважають нашій  душі рухатись в перед. Це те, що засмічує наш шлях. Людина може відволікаємось на соціальні ігри, в той момент коли її творчий потенціал, чи будь який інший потенціал, прагне свого розвитку, але недостатня кількість енергії призводить до того, що людина не можемо бути собою істинною,тобто такою якої хоче бути її душа. Наприклад людина, скажімо молода  дівчина, може бути працівником офісу, а насправді мріяти про кар’єру дизайнера інтер’єру чи флористики. І ось в процесі своєї роботи, вона пригадує своє дитинство, де вона разом із мамою  будувати композиції з квіток, і виходить вона відволікається від своїх прямих обов»язків, тобто виконує не якісно свою роботу, і разом з тим себе сама наказує не улюбленою роботою. І все тому, що в момент вибору професії, головну роль відіграли авторитетні батьки, які обирали кар’єру для доні найпрестижнішу, адже бути офіс менеджером дуже престижно для певних кіл, а те, що дівчина відчуває себе не на своєму місці, те, що вона не отримує задоволення від роботи це хвилює соціум в останню чергу. А якщо людину не задовольняє її діяьність,окрім того, що немає користі ні для роботодавця ні для людини, а найсумніше, що в першу чергу страждає  душа людини.  Людина  не може черпати з неї енергії , звідси і може розвинутись депресія та незадоволеність тих потреб.  
  І ось, коли людина  заїздила свою стелю настільки,що з неї починає валитися всі залежані речі, і ті токсини виливатися з усіх щілин, у вигляді великої плями на стіні, тобто з області несвідомого в свідоме, і те, що здавалось десь так гарненько пішло, починає про себе нагадувати. І умовно кажучи,людина починає  помічати, як десь у кутку  стелі її кімнати протікає велика коричнева калюжа, і ось тут бажано було б вже замислитись!! «Що ж це в мене із стелею? Може фахівця покликати? Але як туди потрапити, ключа ж то від даху немає?
Фахівцем із ремонту даху може бути і психолог і тренер з кундаліні йоги, це вже за вашим бажанням, але є свої відмінності між цими фахівцями. Варто пам»ятати, що ключі то вже втрачено!!! Та в будь якому разі добре, що виникає запитання, адже включається програма пошуку відповіді. Набагато сумніше, якщо запитань не виникає, і це можна бачити у вигляді криків, до прикладу  невротичних водіїв маршруток скажімо Богданів, чи Айвеко.
 Ось і вимальовується певна тенденція, ті люди, які задаються питанням «А що ж це із стелею в нашій кімнаті?» вони можуть спочатку аналізувати: «Ага, пішов дощ, він промочив горище, і з горища потекло на стіну»( дощем, в даному випадку, може бути критична життєва ситуація, наприклад, втрата роботи, розлучення, народження дитини, коли батьки до цього не готові, або ж це може бути кризовий період в життєвому розвитку людини, криза скажімо середнього віку чи навпаки підліткового чи юнацького, в будь якому разі пов’язано з емоційним переживанням та тиском, як з боку суспільства на людину, так і тиском внутріщнім, так званий, внутрішній конфлікт. І  відповідно людина теж може по - різному реагувати. Наприклад,  дехто скаже:  «Це всього лише дощ, він пройде і все буде добре»,  людині байдуже, що там з її дахом, а можливо вона взагалі про нього і не думає, може вона думає, що живе в бункері, і там взагалі немає даху. Тому і питань не виникає, що саме пустило ту брудоту на стелю кімнати, а насправді може бути, що дощ потрапив скажімо на металеві деталі від автомобіля, які 20 років тому виніс ваш дядя, бо йому вони вже були непотрібні, або це ваші якісь непоправні елементи білизни чи що завгодно те і притекло.
Ви дивитесь на свої протікши стелю і думаєте: «Господи, що сталося. Треба якомога швидше переклеїти обої на стелі?» І справді ви переклеюєте обої, чи змінюєте штукатурку, в залежності від того, якою фактурою у вас покрита стеля, ви радіє: «О, я така крута, чи то крутий! Була велика пляма, а я її прибрала чи прибрав». Але проблема в тому, що проходить деякий час, скажімо місяць, рік, два роки і ви помічаєте, що на вашій стелі знову з’являється пляма, ви знову її замазуєте, а штукатурка все відпадає і обої все відклеюються, пляма лише  на деякий час зникає і з’являється знову. Добре, якщо ви усвідомлюєте, що для того щоб ваша стеля була чистою і красивою, вам треба почистити своє горище, оскільки саме з нього протікає вода з іржею, яка псує красу вашої теперішньої кімнати. Але буває так, що ви не заморочуєтесь над красою власної оселі, ви потихеньку  звикаєте до своєї прогнившої стелі, що ж до вас все одно ніхто не приходить в гості, а вам і так добре, потім ви помічаєте, як починає протікати стеля в іншому місці, і на це ви закриваєте очі, «Що ж навіщо старатися, я все одно скоро помру, думає собі людина, яка проживає в цьому будинку», не зважаючи на те, скільки їй віку або вона думає,  «Я скоро переїду з цього будинку на інший». Або навіть про це не думає, просто живе в такому затишному містечку, а потім до неї приходять гості, скажімо інші люди, які оточують людину, ті люди яких наш герой підпускає близько до себе, який посвячує в свої життєві ситуації та переживання.  І з часом гості помічають, чого не помічала раніше людина, вони бачать кожну пляму на стелі, вони відчувають сморід з горища людини, вони бачать все те, чого людина сама не хоче бачити в своєму домі, вона вже давно звикла до тих застоїв, притерлась з ними, їй насправді  добре бути в цьому безглуздому будинку, бо інакшого людина раніше нічого не бачила, вона вже багато років не відчувала душевної легкості, не ходить в гості і не знаєте, що там у інших людей, вже багато років поспіль її мрії не здійснюються, а потихеньку розкладаються на горищі, і можливо  хтось із гостей і не витримає і задасть людині питання: «А чому, власне кажучи, ти живеш з такому брудному  будинку із плямою на стелі? Чому ти не зробиш ремонту»?  Людина починаєте виправдовуватись говорити, що насправді колись вона навіть купили відро штукатурки, але згодом штукатурка відвалилась, бо на тому місці нічого не тримається. Більше того людина має з десяток історій як виправдатись, чому вона нічого не зробила із своїм дахом, але реально вона бачить, що її гостей це мало цікавить вони розчаровані, потихеньку починають іти з  її дому. І парадокс, людина розраховує на розуміння, але його немає, адже гості не хочуть її розуміти, а може просто бояться побачити свої плями. Гості вибагливі до людини,  вони хочуть бачити дії, бачити вчинки, а не просто слова від її маски. І потайки людина  собі думає: «А йдіть, ідіть…Значить ви не справжні друзі, значить ви звичайні критиканти, значить ви насправді мене не любите». Проходить деякий час, людина запрошуєте нових гостей: «Ось ці, вже точно мене полюблять, ось ці вже точно мене зрозуміють». Раптом людина може помітити, що у її дому не добре ні їй самій ні друзям, вона починає усвідомлювати, що гості наступного разу, замисляться чи приходити чи не приходити до  в гості…І виреально розумієте: «Ой, якщо вони більше не прийдуть до мене в гості, то я теж не зможу приходити до них, одже наше спікування може перерватися, може ускладнитися»,такі або подібні думки починають  із середини «їсти» людину. І те на що вона не хотіла звертати увагу, примушує її на себе звернути увагу. Адже дім – це система, і якщо якийсь елемент псується в цій системі, він школить іншим елементам. Людина, навіть якщо і знаходить ресурси для вирішення чи то аналізу,чи  запрошення майстра з ремонту, то отримує відкриття: «О, люба моя!! А що у вас з дахом? Може він протік? Я реально бачу, що пляма на стелі – це всього лише наслідок, а причина зверху, треба дивитись». І перед людиною постає наступна  дилема, людина згубила ключа від горища.
Колись я була цією людиною, і втративши ключа від горища я інтуїтивно відчула, що мені не забрати причини, яка наче голка під шкірою сиділа в моїй душі. І лише через 2 роки після знайомства з методою Кундаліні йоги, і з них рік щоденних практик, я тримала ключа від свого горища. І не можу сказати, що моє дитя б зупинило,якби не було йоги, ні воно б тривало б, але воно було б не повноцінним, я б просто текла б за течією, як це вже і було в моєму досвіді, я б виконувала буденну роботу, без особливого захвату, без радості, а як робот. Йога дала мені розуміння того, що життя є, що є вільне життя. Це як підтвердження  мудрості про те, що справжня свобода є лише в обмеженнях, і йога проявляє ті невидимі закони за якими діє наш світ.  І якось одного  прекрасного дня, прийшло усвідомлення того, що я можу долучитись до того величного, що дасть мені ключа, і не лише його, а й і мітлу, ганчірку, захисні рукавиці, маску распіраторну, щоб можна було прибрати ті токсини, які лежать на горищі.
Потрапивши на горище, мало того, що я прибрала розсипані там голки і вимила всі токсичні калюжі, я ще і знайшла ті скарби, які там хтось залишив для мене у вигляді натхнення, усвідомлення, радості, задоволення життям, довіри до близьких, у вигляді витримки,  відкритості, люб’язності, здатності до прийняття та вираження власних навіть  негативних емоцій, на томість, як раніше я їх утримувала в собі боячись нашкодити своїй родині чи собі самі, боячись порушити ті соціальні норми, якими пронизане наше суспільство.
Виражаємо окрему подяку Фатепал Каур, за доброчинну діяльність в процесі розвиток першої креативної групи Кундаліні Йоги.

Каріна Бобровська



1 коментар:

  1. Це такі глибокі спостереження, їх не можна прокоментувати декількома реченнями, типу - ой яка гарна метафора, і все таке інше.
    Все написане змусило задуматись і про своє горище і про своїх гостей.
    Дякую, тобі Каріна, за момент істини.
    Приєднуюсь до подяки Fatephal Kaur і першій креативній групі.
    З повагою Dharam Jiwan Kaur.

    ВідповістиВидалити