середа, 8 червня 2011 р.

В поіскаї сєбя - як семінар буває цікавішим за назву

   Хочу подякувати усіх, хто не погодився помінятися зі мною місцями на семінар, що був 4-5 червня! Розкажу маленьку байко-притчу, мораль якої має бути у такому - якщо вашим ангелам захотілося вас кудись відправити, ви туди і потрапите.
   Все почалося з того ще що взимку я здала гроші на один чудовий кундалінський семінар, на який мали приїхати московські вчителі (для Києва це диво і вперше). Потім вони довго не їхали і все переносили час. З рештою я вже забула про це і жила своїм життям. Аж раптом приїхали, але не ті вчителі і не з тим семінаром і саме на ті вихідні коли в мене свій фото-семінар і ще багато важливих справ. Що робити? Пропоную всім купити мій квиток. З усіма потенційними покупцями трапляються дивні речі, дехто просто відмовляється. Остання дівчинка таки остаточно домовилася про відкуп квитка, і на другий день таємничим чином потрапила в лікарню із запаленням легень.. Я таки задумалася. Останньою краплею була моя напарниця по нашому фото-тренінгу, яка сказала, що народ, записаний до нас різко не може прийти на зазначену дату і лишається пару чоловік і це не діло. І я сказала: Вахегуру! Раз так треба, то піду я на той семінар. - Ну і пішла. і знаєте, - це був один із найдивовижніших внутрішніх досвідів мого життя.

   Семінар вели просто неймовірно доблесні шакті - Сірі Акал Каур (Світлана Соломатіна) та Тедж Каур (Ольга Марченко). Розказувати про всі свої досвіди не буду - це і не цікаво і невербальні вони. Але дивовижний момент був, що останній день тренінгу випав на 5 червня, день народження моєї золотої мами, яка зараз десь в шарах тонкого ефіру, і я зрозуміла, що це був її ангельський подарунок, трансльований через ці два трансцедентні канали.
   Дякую!  

Немає коментарів:

Дописати коментар