понеділок, 23 квітня 2012 р.

ЧИМ ПАХНЕ У АЕРОПОРТУ ІНДІРИ ГАНДІ



16\5\2010
ЧИМ ПАХНЕ У АЕРОПОРТУ ІНДІРИ ГАНДІ

Коли ви зібралися до Індії, то летіти вам доведеться довго. Дорогою обов'язково трапляться чорні піарщики Індії та індусів, які вас будуть нажучувати на погані враження. Від аеросвітовського обіду, 10 годин очікування в дубайському аеропорту, (де скромний вегетаріанський ланч на двох у фастфуді коштує 50$)  заколишливого гулу літака, я не особливо на те зважала. І була геніально права! Мене зустріла абсолютно моя мила Індія!;)

   Коли я нарешті приземлилася на теплу індійську земельку то одразу відчула: та це ж Індія! Навіть сплакнула. Приїхала я туди вперше, але дежавю ловило мене на кожному кроці. Повітря таке волого-тепле, ніби щойно парник відкрили, пахне всякою всілячиною (постійно різною, чудове нашарування запахів, які і не пахнуть і не смердять - прості індійські покищо цивільно-міські запахи). Небо затягнуте, в повітрі якийсь смог, але в душі транспарант: Ти дома! (і чого б це?) Сухенькі працівники аеропорту, схожі енергетично на наших гуцулів - провинливо-бідолашний погляд; всередині порту вже більш вгодовані й осанисті типи. Ми саме приїхали взимку, в розпал свинячої лихоманки. Направили нас на чудний медогляд - треба було вистояти довгу чергу, щоб два типа подивилися на тебе через спецкамеру на моніторі. Там всі якихось строкатих кольорів. Ми жартуємо - це вони ауру фоткають, щоб з негативною не пускати. Все було смішно поки ми не помітили, що з усього цього натовпу тільки у нас двох чомусь у області носу білі плями. Просто білі млинці тобі! Ми затуляємо носи хустинками, типу білі гидливі туристи бояться їхньої зарази підчепити. Насправді типам байдуже, що наші носи не переливаються райдужним світлом, як у решти і нас пропускають.
   Едине, що мене розчарувало, що корови таки не блендають містом, як про це розказують і показують. Зараз їх бережуть і часто не пускають у зону міста. Або просто запрягають як транспорт.
Хоча худобини на дорозі траплялося чимало. А ще одна незбагненна річ, це постійне гудіння. Коли якийсь індус сів на свого драндулета, то він хоче всю околицю сповістити про це і починає бібікати. А якщо він побаче за 200 метрів людину - буде пікати поки людина не щезне за горизонтом. А так, як у Делі народу та іншого транспорту вистачає, то гудять вони всі дуже какофонно і невпинно! Отакі-от потішні аудіали, як би сказала моя подруга-психолог.
   Одразу сіли на рікшу роздивлятися місто. Фото цього поста зроблені тремтливими  руками із бадьорого тук-тука.

   Ми забронювали готель ще заздалегідь. Нас звичайно ніхто не чекав. Після огляду міста, коли ми нарешті надибали свій суперзірковий, охоронці собі спали у різних позах на дивані, можна було підставляти чарку під слину. Таки запустили нас у супер-апартаменти. Там не було вікон. Таке трапляється дуже часто. Зате маляр художньо повиводив нам круглі кавові ілюмінатори на стінах, щоб ми собі тішилися ілюзією. Крім вікон все було чисто і чудово.
   Основна особливість готелю була у тому, що він знаходився поряд із сікхською гурудварою (другою по величині у місті). А так, як Йогі Бхаджан був сікхом, і у Кундаліні йозі його школи багато чого взято від сікхської дхарми, то цей об'єкт нас дуже навіть цікавив. Вирішили піти туди о 4 ранку на Садхану.
А в Індії все трошки не так: у них сонце встає і лягає цілий рік так само - приекваторіальна зона, розумієш. О 4-й ранку у них навіть найзатятіші роботяги ногу не чешуть. Ми, два білих тіла, із двома витонченими душами, виходимо на вулицю, - а там тихо так, стоять поодинокі тук-туки і посопують у них рікші.. Так спочатку ніби нічого. А потім, коли ми вже достатньо пройшли, нам дійшло, що в такий час не сплять тільки собаки і їх шалено багато!! Просто мега! Я вчепилася за руку своєї, на вигляд безстрашної коліжанки, і бурмочачи Мул-мантру, стали пробиратися крізь цю собачу тусовку. Бог нас того ранку таки беріг! Індійські собаки тільки пооблизувалися і погарчали на нас.
   Приходимо - гурудвара закрита. Ми щось там потерлися, - йти назад геть не хочеться. Думаєм, так і сидітимемо, поки ранок не розжене тих тварюк. І тут, як у гарному романі, відкриваються ворота, а з них видніють сходи, залиті світлом, виходить півсонний чемний сікх. Англійською ні слова, але наше "Сат Нам" -  то пароль, і нас запускають у святу святих. (У сікхів взагалі це дуже ліберально - немає різниці між людьми; звичайно, снобізм трапляється, але ви його не встигните навіть відчути; у індуїстів навпаки, не до кожного храму можна потрапити, коли вони там обряд проводять, про мусульманів мовчу, про православні хусточки теж не згадую).
   Миєш ноги, руки, залишаєш дурні думки і заходиш. Енергетика потужна. Медитуємо.
   Коли вертаємося, то вже майже світло, повітря прозоро-рожеве, свіже, пахуче. Зустрічні люди теж свіжі і ще пахучі, якось так урочисто після таких походів стає:)..

Немає коментарів:

Дописати коментар